|
Не блукати, м’яти зась голосить Лобода. І сліду не найти. Зі снопом вівсяного волосся Ти мені відснилась назавжди. Сік червоний ягоди по шкірі, Ніжна і красива ти була На рожевий захід схожа, в міру Світла, промениста і цвіла. Очі зернами просипались, зів’яли, Ім’я тихо тонке стануло, як звук. Залишився терпкий в складках шалі Запах меду від невинних рук. В тихий час, коли зоря над дахом Лапкою рот миє кошеням, Говір тихий долітає птахом – Співу вітру водам в стільниках. Часом мені шепче синій вечір – Ти була і в мріях і в піснях. Той, хто видумав гнучкий твій стан і плечі – Носить світлу тайну на вустах. Не блукати, м’яти зась голосить Лобода. І сліду не найти. Зі снопом вівсяного волосся Ти мені відснилась назавжди.
|