Не бродити у кущах багряних, Не знайти слідів між лободи, Пасмом кіс, чарівних та вівсяних Від – бажалась видно назавжди Мовби ягода, червона, спіла, Ніжною була твоя краса, Сонячним заходом ти горіла, А в очах безкрайні небеса. Хоч зерно, твоїх очей зів’яло, Ім’я, п’янко пронеслось, мов звук, Шаль зім’ята, довго зберігала, Запах меду безневинних рук. В тишині, коли зоря на небі, Мовби кошеня вмиває рот, Говір лагідний чую про тебе, Водяних, налитих вітром сот. Хоч мені шепоче часом вечір, Що ти була – пісня моїх мрій, Той хто вигадав твій стан та плечі, Самий настояний чародій. Не бродити у кущах багряних, Не знайти слідів між лободи, Пасмом кіс, чарівних та вівсяних Від – бажалась видно назавжди.
|