|
Не блукати між кущів багряних Не шукати більш твої сліди. І твого волосся сніп вівсяний Відіснивсь мені вже назавжди. На щоках, мов ягоди, рум’янці Ніжною, красивою була Як проміння сонячне уранці Сповнена і світла, і тепла. Зерна віч твоїх осипались, зів’яли, Ім’я лагідне розтануло, як звук. Та лишився у зім’ятій шалі Запах меду від невинних рук Як над дахом зірка вечорова Лапкою, мов котик, миє рот, Я про тебе чую тиху мову Вітру й водяних співучих сот. Хай мені шепоче синій вечір, Що ти вся – лиш мрії і пісні. Все ж, хто вигадав гнучкий твій стан і плечі Світлу тайну доручив мені. Не блукати між кущів багряних Не шукати більш твої сліди. І твого волосся сніп вівсяний Відіснивсь мені вже назавжди.
|