|
Сліду не шукать мені під осінь І в кущах не м’яти лободи. Зі снопом вівсяного волосся Ти мені відснилась назавжди. На щоках з червоним соком ягід Ніжна ти була і чарівна, Схожа на рожевий сонця захід І, мов сніг, промінна і ясна. Хоч твоїх очей потьмарились зернини І тонке ім’я розтануло, як звук, Та лишився в складочках хустини Запах меду від невинних рук. В тихий час, коли зоря, мов котик, Лапкою на дасі миє рот, Добру славу про твої чесноти Чую в пісні вітру й водних сот. Хай мені шепоче синій вечір, Що ти пісня й мрія золота, Все ж, хто вигадав гнучкий твій стан і плечі, Той приклав до таїни вуста. Сліду не шукать мені під осінь І в кущах не м’яти лободи. Зі снопом вівсяного волосся Ти мені відснилась назавжди.
|