|
В неї вже випали зуби, Років сувій на рогах. Бив чередник її грубий На перегінних полях. Шум викликає тривогу, Миші скребуть у кутку. Все про теля білоноге Думає думу важку. З сином розлучено муру, Радості першій кінець, – Вже під осикою шкуру Шарпав на гілці вітрець. Скоро так само, як сину, Тут, під повіткою, їй Зашморг на шию накинуть І поведуть на забій. Жалібно в землю з журбою Встромляться роги її... Сняться їй луки з травою Й білі весняні гаї.
|