|
Зуби вже випали. Кволість. Роги у звивах років. Лютий пастух її в полі Костуром боляче бив. Втомливо серцю від шуму. Чути й мишву їй здаля... Думає болісну думу Про білоноге теля. В матері горе велике, Радість минула, як мить, Вже на кілку, де осика, Шкура його лопотить. Синову долю пізнати Прийдеться скоро і їй, З’явиться скупник пикатий І поведе на забій. Будуть недовгими муки, Звалиться важко вона. Сниться їй поле, і луки, Й перша трава запашна.
|