|
Гаснуть крила червоні заходу І дрімають в тумані тини... Не сумуй же, хатино убога, Що ми знову самі і самі! Чистить місяць в солом’яній стрісі Оторочені синню роги... Не пішов я за нею, не вийшов Проводжати за скирди сухі. Знаю, роки тривогу вгамують – Біль отой, мов літа, промайне... І вуста, і незайману душу Не для мене вона береже. Той слабкий, хто без радості гине – Тільки горді у силі живуть!.. Другий візьме, зімне і закине, Як поїдєний, прілий хомут. Без турботи на долю чекаю. Хуртовина закрутить лиха... От і прийде до нашого краю Обігріти свого малюка. Скине шубу і шалі розв’яже, Примоститься у пічки вона... І спокійно, і лагідно скаже, Що подібне до мене маля.
|