|
Вечір чорнії брови насопив. Чиїсь коні стоять біля дво́ру. Не учора я молодість пропив? Розлюбив я тебе не учора? Наша трійка спізнилася трішки, по життю не залишив сліди. Та мабу́ть лікарнянеє ліжко заспокоїть мене назавжди. Може завтра по-іншому буде – я зцілюся навіки мерщий, серед квітів, як справжнії люди, буду слухати пісні дощів. Позабуду я темнії сили, що колись загубили мене. Тільки образ ласкавий і милий – лиш одну не забуду тебе! Хай відтак покохаю другую. То і з нею, з коханой, з другой, розповім про тебе, дорогую, що я щиро назвав дорогой. Розповім, як текло бувале те життя, що булим не було... Голова ти моя, зухвала, довела ти мене до чого?
|