|
Вечір брови насумрює чорні, В шорах коні хропуть, далебі... Чи пропив я ту юність не вчора? Чи не вчора тебе розлюбив? Пізно, коники, шарпати віжки: Прожилось, – як розшум’я води... Може, завтра укоськає ліжко У лікарні мене назавжди. Може, зовсім на інші стежини Я, зцілившись навік, перейду Слухать співи дощу й черемшини – Ліпші ліки людські од недуг. І похмурні розвіються сили, Що терзали й губили мене. Світе лагідний мій! Не згасили Лиш тебе, моє ладо земне! Може, іншої любої трепет Причарує – й окрилить жага. Все одно розповім їй про тебе, Дорогу, що й тепер дорогі. Розкажу, як то в світі ведеться, Про любов, що була й не була... Голова ж ти моя молодецька, Та й до чого ж мене довела?!
|