|
Грубим дає небо радість, Ніжним – дається печаль, Я – цим страстям вже не радий, Я охолов вже, на жаль. Жаль, що таким став убогим, Жалко невірних жінок, Жалість – обійми дороги, Що заведе у шинок. Що ж ви так лаєтесь, біси? Чи я країні не син? З нас закладав, мабуть, ризи Кожен за пару чарчин. Мутно дивлюсь у печалі Крізь непомите вікно. Крутиться перед очами Вулиці дивне кіно. Бігає хлопчик сопливий. Спритний, вертлявий як біс. Хлопчик безмірно щасливий І колупає свій ніс. Так, колупай, друже милий, Всіх розжени з носа кіз, Тільки, не зміривши сили, В душу свою не залізь. Я вже готовий ... До страти... Бутлів – мов строк у віршів. Глянь, назбирав пробок раті – Біль затикати душі.
|