|
Відгомоніло гаєм золотавим говіркою веселою беріз і журавлі, що тихо пролітають не зронять ні за ким тужливих сліз За ким тужити? Кожен з нас блукалець – пройде, ввійде, покине знову дім за нами мріє поле конопляне з широким місяцем над ставом голубим Стою самотній посеред рівнини а журавлів односить вітром вдаль я думаю про юності хвилини та ні на мить минулого не жаль Не шкода літ, розтриньканих даремно душі моє шал – бузковий цвіт палає горобини плід огненний та не пече, не гріє стільки літ Не обгорить у горобини листя не вижухне обпалена трава як дерево тихенько падолистить так я сумую-зронюю слова І коли час їх вітром невблаганним закине жужмом геть... Не треба сліз Ви так скажіть... що гаєм золотавим відгомоніло шелестом беріз
|