|
Відгомоніло золоте полісся, Навпошепки берези шелестять, Лелеки залишили свої гнізда І в подорож до Африки летять. Ми всі мандрівники у цьому світі, Ми всі, як перелітні журавлі, Біля ставка небесної блакиті За нами посумують явори. Стою один, як осокір у полі, Ячать у небі лебеді сумні, Гортаю сторінки своєї долі, Але не шкода ні про що мені. Мені не шкода пожовтілих квітів, Змарнованих і втрачених нагод, В саду палають кетяги калини - Садиби української декор. Ці ягоди – як перли у намисті, Акомпонує їм суха трава, Як падає з дерев пожовкле листя, Так падають із вуст сумні слова. І навіть якщо вітер змін змете їх Докупи, наче віником сміття, Згадайте про полісся золотеє, І як птахи до вирію летять.
|