|
Відгомоніла золота діброва Березовим веселим язиком, І журавлі, що линуть із журбою, Нікого не жаліють під крилом. Жаліть навіщо? Кожний – одноденка: Зайде собі... і знов залише дім. Про всіх, хто зник, помріє конопельник Із місяцем над ставом голубим. Стою один я посеред рівнини, А журавлів відносить вітер вдаль. Мої думки про юність жартівливу – Нічого у минулому не жаль! Не жаль років, що втрачені безцільно, Не жаль душі бузковий першоцвіт. В садку горить червона горобина – Нікого не змогла вона зігріть! Не запалають кетяги барвисті, Трава не спалахне від жовтизни. Дерева так скидають тихо листя, Як я слова зажурені свої. Коли пора і вітер поступово Листки зметуть, як непотрібний лом, Скажіть отак, що золота діброва Дзвінким відгомоніла язиком.
|