|
Відгомоніла золота діброва Березовим веселим говірком, І журавлі летять в печалі знову В заморську даль безжальним косяком. Кого жаліти? Кожний в світі в мандрах – Пройде, ввійде і свій залишить дім. Вчорашнім марить коноплянка марно З широким місяцем над ставом голубим. Стою один, кругом рівнина гола, А журавлів відносить вітер вдаль, Думок про юність сповнений до болю, В минулому ніщо мені не жаль. Не жаль років, розтрачених даремно, Не жаль душі і кипені бузку. В саду палає горобина марно, І навертає холодом сльозу. Не обгорить палаюче намисто, Від жовтизни не пропаде трава, Як з дерева спадає тихо листя, Сумні я так розтрачую слова. Я не сказав нічого вам нового: Мете часів безжалісна мітла... Скажіть собі... так золота діброва На рідній мові вам розповіла. В ру
|