|
Березовим шумінням промовляя, одговорив наш золотавий гай. І журавлів смутна бентежна зграя без жалю відлітає в теплий край. Кого жаліти? Кожен тут мандрує – прийде, зайде і знов покине дім. По них усіх співочий птах сумує при місяці над ставом голубим. Стою один далеко від оселі, а журавлів несуть вітри у даль. Мої думки про молодість веселу, та нічого в минулому не жаль. Не жаль років, змарнованих даремно, не жаль душі бузково-ніжну цвіть. В саду горить багаття літ буремних... Кого спроможне ще воно зігріть? Не обгорять кетяги горобини, пожовкнувши, не пропаде трава. Як облітає листя безупинно, так я гублю зажурені слова. І, якщо час вітрами в мить падіння Їх унесе у невідомий край, скажіть таке... березовим шумінням одговорив наш золотавий гай.
|