|
Ущухла гаю мова золотиста Березовим, веселим говірком, І журавлі, йдучи печально виссю, Ніким не переймаються цілком. Кого їм жаль? Усі подорожани Минуть, ввійдуть і знов покинуть дім, І коноплянка ними снити стане З широким місяцем над ставом голубим. Стою один на степовій пустелі, А журавлів відносить вітер вдаль, Я повен дум про юні дні веселі, Але нічого в них мені не жаль. Не жаль прожитих днів необережно, Не жаль душі бузкових кольорів. В садку палає ягідна пожежа, Та пал її нікого б не зогрів. Не обпаляться грона горобини, Від жовтизни не вигине трава. Як опадає листя з деревини, Мої тужливо падають слова. Якщо їх час, порозмітавши вітром, Одним жмутом непотребу згребе... Скажіть отак... що переліс одквітлий Ласкавим шумом виповів себе.
|