|
Відгомоніла золота діброва березовим осіннім говірком. У небі синім журавлів підкова несе свій сум услід за вожаком. За ким жаліти? Кожен в світі гнанець. Прийде, зайде і знов покине дім. Всіх проводжає зоряний коханець, широкий місяць в сяйві золотім. Стою один між пустища земного, а журавлів відносить вітер в даль. Хвилює згадка юного й п’янкого, але ніщо з минулого не жаль. Не жаль жаги розтраченої днини, не жаль душі бузкову перецвіть. В саду горить багаття горобини, та неспроможне жодного зігріть. Не обгорять терпкі червоні віти і жовтим сном не вляжеться трава. Як пелюстки скидають ніжні квіти, так я гублю свої сумні слова. Якщо життя поміж імли сліпої Їх назбирає у пустий клубок, тоді скажіть: діброви золотої відгомонів погідний говірок.
|