|
Відгомонів у золотому гаї Беріз веселих шелест гомінкий, І журавлі печально пролітають, І не жаліють більше ні за ким. За ким жаліть? Бо кожен – подорожній Пройде, зайде, і знов залишить дім За усіма сумує подорожник З широким місяцем над ставом голубим. Стою самотній на рівнині голій, А журавлів відносить вітер вдаль, Весела юність вже за видноколом Але мені минулого не жаль. Не жаль тих літ, що за вітрами линуть Ні весен молодих бузковий цвіт. В саду горить багаття горобини. Та тим вогнем нікого не зігріть. Не обгорять у горобини грона Від жовтизни не пропаде трава. Як дерево на землю листя ронить, Так я печальні зронюю слова І коли час їх вітром позмітає, У далечінь відносячи кудись. Скажіть тоді, що золотому гаю Відгомонілось мовою беріз.
|