|
Відгомоніла золота діброва, Одвеселила мовою беріз. І журавлі летять печально знову, Вже ні за ким з жалю не ронять сліз. Кого жаліти? Той, хто любить мандри Прийде і стане знов мандрівником. Про всіх одійшлих конопляник марить З широким місяцем над голубим ставком. Самую серед голої рівнини, Зникають журавлі у далині. І дум веселих сповнений я нині, Та не шкода минулого мені. Не шкода літ, розтрачених намарне, Хай обліта душі бузковий цвіт. Вогонь палає горобини гарно, Та не зігріє ні людей, ні віт. Ні, не зотліють горобини грона, Не спалахне від жовтизни трава. Як тихо дерево листочки ронить, Так я зроняю ці сумні слова. І якщо час їх вітром розметає Й тоді згребе, мов непотрібний хмиз, Скажіть отак: діброва золотая Відлебеділа мовою беріз.
|