|
Відгомонів гайочок золотавими Берізками... І звідав самоту: Вже без жалю над гаєм і отавами Журавлики курличуть на льоту. Кого жаліти? Всі, шляхами Божими, З’являємось і, знов, в дорогу строк. В годину злу за днями марять гожими Й вербиченька, і клен, і яворок... Я мрію сам за веснами веселими, Та за минулим прагну не зітхать. Стою один. А над ланами й селами Журавлики летять собі й летять! Чи жалкувать, чи ж горювать за втратами, На грона задивившись горобин?! Що, як вогонь, між вербами і хатами... Що й не зігріє, й не зашкодить він! Не відгорять вогнем червоним грона, Весною знов відродиться трава, Як листя, що зліта на землю сонну, Мов падолист, мої слова, слова... Й коли вже час, його буремна сила, Згребе все жужмом! Грішне із святим! Скажіть за мене, що: берізка біла Відгомоніла листям золотим!
|