|
Рано-вранці в страшенній муці У хліву, де рогожі в ряд, Бог послав рудуватій суці Рудуватих сімох цуценят. Задоволена – аж тремтіла, Всіх вилизуючи язиком. Й від гарячості її тіла Дзюркотів талий сніг струмком. А під вечір, в той час, як кури Облюбовували місце для сну, Вийшов з хати господар похмурий, Всіх сімох у мішок запихнув. Бігла слідом заметами сука, Встаючи після частих падінь. І застигла в очах її мука, Бо стривожилась річки гладінь. А назад, на поверхні атласній Залишаючи слід молоком, Місяць видався їй, нещасній, Ним, одним із семи, малюком. І в небесну вишінь тривожно Полетів її погляд і крик. Ну а місяць (як же так можна!) Попрощався й за хмарою зник. А з потухлих вікон, незрячих, Лунко лився дитячий сміх... Покотились з очей собачих Несобачі сльози у сніг.
|