Ранком в житнім покутті,
Де, як злото, – рогожі в ряд.
Народила у муках сука
Сім рудих цуценят.

До вечора вона їх лизала,
Зачісувала язиком,
І сльозився сніжок помалу
Під теплим її животом.

А ввечері, коли кури
Обсиджують свій куток,
Вийшов хазяїн хмурий
І сімох всіх поклав у мішок.

По заметах за ним несміло
Вона бігла крізь ночі гать.
І так довго, довго тремтіла
Води незамерзла гладь.

А коли довелось повертати,
Все дивилась вона назад,
І привидівсь їй місяць край хати
Одним з її цуценят.

Як біль нестерпний, вона вся,
Квилила у ніч сліпу.
А місяць тонкий сховався
За пагорбом десь в степу.

І глухо, як од подачки,
Коли кинуть їй камінь в сміх,
Покотились очі собачі
Золотими зорями в сніг.
Володимир Сосюра?