Ранком в житнім покутті, Де, як злото, – рогожі в ряд. Народила у муках сука Сім рудих цуценят. До вечора вона їх лизала, Зачісувала язиком, І сльозився сніжок помалу Під теплим її животом. А ввечері, коли кури Обсиджують свій куток, Вийшов хазяїн хмурий І сімох всіх поклав у мішок. По заметах за ним несміло Вона бігла крізь ночі гать. І так довго, довго тремтіла Води незамерзла гладь. А коли довелось повертати, Все дивилась вона назад, І привидівсь їй місяць край хати Одним з її цуценят. Як біль нестерпний, вона вся, Квилила у ніч сліпу. А місяць тонкий сховався За пагорбом десь в степу. І глухо, як од подачки, Коли кинуть їй камінь в сміх, Покотились очі собачі Золотими зорями в сніг.
|