|
В житніх кулях і колючках, Де повисли рогожі в ряд, Привела на світанні сучка Аж семеро цуценят. Цілий день їх, не знаючи втоми, Прилизувала язиком. Парувала мерзла солома Під теплим II животом. А ввечері, коли кури Усілися на дрючок, Вийшов господар хмурий, Цуценят поклав у мішок. Кучугурами копотіла, Поспішала за ним вона. І так довго, довго тремтіла В ополонці вода нічна. А коли, облизавши боки, Ледве чвалала назад, Здався їй молодик високий Одним з її цуценят. І тоді дзвінко завила На той тонкий молодик, Поки він за могилу У сніжних полях не зник. І глухо, як від подачки, Коли кинуть їй камінь на сміх, Покотилися очі собачі Золотими зорями в сніг.
|