|
В куточку, де хлів і клуня, Ще на початку дня Народила дворняжка Груня Семерих рудих щенят. І до вечора їх ласкала, Мов причісувала язиком. І блищав сніжок підталий Під теплим її животом. А коли вже сідали кури На сідало у рядок, Хазяїн з’явився хмурий І всіх семерих – в мішок. Хоч мала вже мало сили, Та бігла вона услід. На річці вода тремтіла, Зверталась помалу в лід. Додому плелася, бідна, І піт крапелив з боків, Й здавався їй місяць срібний Одним із її синків. Й боліло їй так, неначе Хтось камінь жбурнув на сміх. І бризнули очі собачі Зірками ясними в сніг.
|