|
Не жалію, не кличу, не плачу, Все пройде, як з білих яблунь дим. В’янення золотом охопленним, Я не буду більше молодим. Ти тепер не так вже будеш битися, Серце збуджене холодом, як ніж, І країна березового ситця Вже не звабить бігти босоніж. Дух бродячий! Ти все рідше, рідше Розворушиш полум’ям вуста. Загубилася і моя свіжість, Та очей шаленство, повінь почуття. Я тепер скупіше став в бажаннях. О, життя, чи ти приснилося мені! Мов весною із самого рання, Проскакав я на рожевому коні. Все, все у цьому світі тлінно. Мідь по кленам розливається, не стерти. Будь же ти вовік благословенно, Що прийшло розквітнути і вмерти.
|