|
Не сумую, не тужу, не плачу Все мине як з білих яблунь дим Вже згасанням золотом позначений Я не буду більше молодим Відтепер не так вже буде битись Серце, обморожене раніш Диво-край березового ситцю Не заманить мчати босоніж Дух пригод! Нечасто і все рідше Так палаєш, якби я хотів. Втрачено мою колишню свіжість Блиск очей і повінь почуттів Я тепер скупіший у бажаннях Моя доле, снилася мені? Наче я дзвінким, весняним ранком Гнався на рожевім скакуні Всі ми пил у світі навіженім Тихо ллється з кленів листя мідь... Будь же ти навік благословенне Що прийшло цвісти і скине цвіт
|