|
Не жалію, не журюсь, не плачу – Все мине, мов яблуневий дим. Золотистим в’яненням узятий, Я не буду більше молодим. Ти надалі так не будеш битись, Серце, що від холоду тремтиш. І земля березового ситцю Не заманить шлятись босоніж. Дух бродяжий, ти доволі рідко Розгортаєш полум’я губів! Де моя колишня юна свіжість, Жар очей і повінь почуттів? Став тепер скупим я на бажання... О життя! Приснилось ти мені! Ніби я лунким весняним ранком На рожевім проскакав коні. Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні... З кленів тихо ллється листя мідь. Залишись навік благословенним, Що з’явилось з квітами на мить!
|