Не жалкую, не впадаю в відчай, Яблуневий цвіт не на віки. Коли осінь дмухає в обличчя, Не повернеш молоді роки. Серце вже тихіше колоти́ться, Вкрив його легенький морозець – В рідний край березового ситцю Не піду босоніж навпростець. Дух-скитальник зник. Все рідше й рідше Пломеніє слово на устах. Де ж ти, свіжосте моя колишня, Блиск в очах і повінь в почуттях? Я тепер скупим став на бажання... Чи життя наснилося мені? Наче навесні в дзвінкім світанні На рожевім басував коні. Існування в цьому світі тлінне, Колір кленів мідного лиття... Будь же ти навік благословенне, Що цвіте та йде у небуття.
|