|
Не жалію, не молю, не плачу, Все пройшло, як з білих яблунь дим. Угасання золотом охвачений, Я не буду більше молодим. Ти тепер не схоже на жар-птицю, Серце, сповнюване холодком, Більше край березового ситцю Не заманить шлятись босяком. Дух бродяжий, ти все рідше ніжиш, Розворушуєш вогонь життя. О, моя колишня буйна свіжість, Блиск очей і повінь відчуття. Я тепер скупіший у бажаннях, Ах, життя, чи снилось ти мені? Мов весною проскакав я зрання На рожевому, як сон, коні. Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні, Тихо ллється з кленів листя мідь... Будь же ти повік з благословінням, Що пришло розквітнути на мить.
|