|
Ні жалю, ні поклику, ні плачу, Все мине, як з білих яблунь – дим Відцвітання золотом позначений, Більше я не буду молодим. І не буде битись, як раніше, Серце, що взялося холодком, Краю мій, березового ситцю, Вже босоніж не пройтись лужком. Дух бродяжний! Часом ти все рідше Полум’я роздмухуєш із вуст Де ти, де ти загубилась, свіжість, Повінь відчуттів, бажань і буйств! Все скупіші вже мої бажання, Ти, життя, наснилося мені? Ніби навесні п’янкою ранню На рожевім я промчав коні? В цьому світі всі ми будем тлінню, Опадає з кленів листя мідь... На віки моє благословення, Відцвісти прийшлося і спочить...
|