|
Не шкодую ні за чим, достоту, Все мине, як з білих яблунь дим, В’янення охоплений я злотом, Вже не буду більше молодим. Ти в биття шаленстві охолонеш, Серце, смуток осені вбирай, Не заманить йти бродить босоніж Вже березового ситцю край. Дух бурлацький! Ти щоразу рідше Пломінь уст зворушуєш моїх. О моя утраченая свіжість, Буйність віч і повінь почуттів. Я тепер – скупіший в забаганках, О життя, чи снилось ти мені? Ніби я дзвінким весняним ранком На рожевому промчав коні. Всі минущі ми в цім світі люди, Тихо ллється з кленів листя мідь... Хай навік благословенне буде, Що розквітнути прийшло й зотліть.
|