|
Не жалію, не зову, не плачу, Все мине, як з білих яблунь дим. Присягання золотом позначений, Я не буду більше молодим. Вже нерівно стане серце биться, Холодок до нього проника, Тож і світ березового ситцю Не заманить босого блукать. Дух бродяжий, ти все рідше ранню Звеш мене в незвідані путі. О, моє зів’яле розцвітання, Буйство зору, спалах почуттів! Став скупішим я в бажаннях нині. Чи наснилось ти, життя мені? Ніби я весною в ранок синій На рожевім проскакав коні. Тлінне все, що в світі нам явлене. Тихо ллється з кленів листу мідь. Будь же ти навік благословенне, Що прийшло прожить і одлетіть!
|