|
Ти жива іще, моя старенька? Я ще теж. Привіт тобі, привіт! Хай тобі над хаткою легенько Той струмить вечірній дивоцвіт. Пишуть щось, що ти таїш тривогу, І сумуєш сильно по мені, Що ти часто ходиш на дорогу В старомоднім ветхім шушуні. І тобі в вечірній синій тьмі цій Видяться видіння усе ті ж: Наче хтось мені в кабацькій бійці Засадив під серце фінський ніж. То дарма, рідненька! Вгомонися, Це тяжке лиш марення бере, Не такий гіркий я вже п’яниця Вмерти щоб, не бачачи тебе, Ніжний, як і був з пори ще тої І мої всі мрії лиш у тім, Швидше щоб від туги бунтівної Повернутись в наш низенький дім. Я вернусь, як білу вишиванку Наш садок одягне весняну. Тільки ти мене вже на світанку Не буди, немов колись від сну. Не буди того, про що я мріяв, Не хвилюй того, що не збулось. – Надто рання втрата й безнадія У моїй душі змінили щось. І молитися не вчи мене. Не треба! У старе немає вороття. Ти одна мені натомість неба, Ти одна мій дивоцвіт життя. Забувай же за свою тривогу, Не сумуй так сильно по мені, Не ходи так часто на дорогу В старомоднім ветхім шушуні.
|