|
Чи жива ще ти, моя старенька? Я живий і шлю тобі привіт. Хай життя несе тобі, рідненька, ще багато негасимих літ. Знаю я – ховаючи тривогу, ти жалкуєш за мої літа і ще часто ходиш на дорогу, кинувши на плечі кожуха. Бачиш ти у темряві вечірній, ні, не сон, а марево скоріш, наче хтось мені у п’яній бійці застромив під серце фінський ніж. Я прошу, рідненька, зупинися, не пускай печаль в свої роки. Не такий пропащий я п’яниця щоб, тебе забувши, відійти. Я ж такий, як і раніше, ніжний й кожний день втішаюся у тім, що колись, у час свій не утішний, повернуся в наш старенький дім. Повернуся, як розкине віти наш весняний білосніжний сад, тільки ранком у духмяні квіти не буди, як вісім літ назад. Не буди того, що не збулося, не тривож, що з часом утекло, надто рано серцю довелося скуштувати втрат гірких вино. І молитви не навчай, не треба. У минуле вороття нема. Ти для мене і священне небо і єдина твердь моя земна. То ж покинь свою пусту тривогу, біль душі сльозами не кажи. Не ходи так часто на дорогу, не сумуй за мною, не тужи.
|