|
Чи жива ти, рідна і єдина? Ще живий, тебе вітає син. Хай твою, матусенько, хатину Осяває вечорова синь. Чув, що ти, тамуючи тривогу, Думаєш про мене ночі й дні, Що ти часто ходиш на дорогу В старомоднім ветхім шушуні. І тобі при тихому смерканні Пропікає серце гострий щем, Ніби хтось в кабацькій бійці п’яній Мені в груди садонув ножем. Ой, нічого, моя люба нене. Ти забудь уяви чорну гру, Ще ж не все прогуляне у мене, Тож тебе не бачивши, не вмру. Я такий же ніжний, як раніше, Й маю думку в серці молодім, Щоб забуть бентежну тугу й вірші Й повернутись в наш низенький дім. Я вернусь, як сад у розквітанні Буде прагнуть сонця й висоти, Не буди мене лиш на світанні, Як, було, колись будила ти. Не буди одмріяного нині, Не хвилюй того, що не збулось. Дуже рано вся душа в болінні, Рано втрат зазнати довелось. І не вчи мене молитись Богу – До минулого немає ж вороття. Ти одна відрада й допомога, Ти єдиний промінець життя. Тож забудь свою нудьгу й тривогу, Я – з’явлюсь, прийду не лиш у сні. Не ходи так часто на дорогу В старомоднім ветхім шушуні.
|