|
Ти жива іще, моя старенька? Шлю тобі я ніжний свій привіт. Хай завжди в твоє віконце, ненько, Вечоровий сяє небозвід. Пишуть – ти, ховаючи тривогу, Журишся за мною цілі дні. Що ти часто ходиш на дорогу У старім, потертім шушуні. І тобі щовечора спокою Не дають думки одні і ті ж – Ніби хтось мені із перепою Увігнав під серце фінський ніж. Та нічого, рідна, вгомонися Й не тужи в світання голубе. Не такий-бо я гіркий п’яниця, Щоб помер, не бачивши тебе. Я такий же мрійний, як раніше, Й думаю у мороці нічнім, Щоб від туги лютої скоріше Повернутися в наш тихий дім. Я вернусь, коли розкине віти Сад весняний в білому диму. Лиш мене уранці не буди ти, Як бувало, вісім літ тому. Не хвилюй того, що серце гріє, Не тривож того, що в забутті. Дуже рано втратив я надії, Рано втому звідав на путі. І молитись не давай поради, – Загубився до старого слід. Ти одна в житті моїм відрада, Ти єдина – сяйво юних літ. Тож забудь ти про свою тривогу, Не сумуй за мною цілі дні; Не ходи так часто на дорогу У старім, потертім шушуні.
|