|
Клене мій опалий, клен заледенілий, Чому ж похилився в заметілі білій? Може, щось побачив? Щось про когось знаєш? Наче за селом ти потайки гуляєш. Наче п’яний стражник – вийшов на дорогу, Тонеш у кучугурах, приморозив ногу. І мене сьогодні не тримають ноги – З дружніх посиденьок не дійду порогу. Десь вербиця стрілась, десь сосна стояла, А душа ж про літо їм пісні співала. Сам себе сьогодні уявляю кленом – Тільки не опалим, буйним та зеленим! Розгубив соромність, захмелівши в друзки – Як чужу кохану, обіймав берізку.
|