|
Клене мій! З морозу – що з тобою нині?! Загубив ти листя в білій хуртовині! Може, щось побачив та й став сумувати, Й зрушив, вийшов з гаю попарубкувати?! Мов п’яниця сторож, з вічного запою, Трапив у замети і примерз ногою! Щось і сам я нині... М’язи – мов ганчірки: Стягся шлях додому з дружньої вечірки! До верби й сосниці завернув з візитом Й щедро наспівав їм про весну і літо! Сам собі здавався я веселим кленом. Що не осипався, з листячком зеленим! Й нагло загубивши совість в хуртовину Обнімав берізку, мов чужу дружину!
|