|
Клене мій опалий, геть заледенілий, Чом стоїш зігнувшись в завірюсі білій? Може, щось побачив? Може, щось чувати? Ніби за село ти вийшов погуляти. І, як п’яний сторож, загубив дорогу, Вгрузнув у заметі, приморозив ногу. Ой, і сам я нині наробив публіки: Не дійду додому з тої пиятики. Там верба зустрілась, там сосну помітив, Їм горлав пісні я в заметіль про літо. Сам собі здавався я таким же кленом, Тільки не опалим, а іще зеленим. І згубивши сором, не зберігши й ріску, Як чужу дружину, обіймав берізку.
|