|
Клен ти мій безлистий, клен обледенілий, Що стоїш зігнувшись в заметілі білій? Може, щось побачив досі невідоме? Й ніби погуляти вийшов ти із дому. І, мов сторож п’яний, став біля дороги, У снігу втопився, приморозив ногу. Ах, щокрок і в мене також спотикання, Не дійду додому з дружнього гуляння. Там сосну побачив, там вербу примітив І співав їм пісню під пургу про літо. Сам собі здавався я таким же кленом, Тільки не безлистим, а щосил зеленим. Й одурівши сп’яну, я під хуртовину Обіймав берізку, як чужу дружину.
|