Море голосів горобиних, Ніч, а неначе ясно. Жити – це так прекрасно. Ніч, а неначе ясно, І на вустах невинних Море голосів горобиних. Місячно, аж напрочуд, Світить – хоч кинься в воду. Спокою я не хочу В синю оцю погоду. Місячно, аж напрочуд, Світить – хоч кинься в воду. Мила, як гарно жити! Хочу тебе зустріти, Щоб відновить стосунки. Сняться твої цілунки. Де б же тебе зустріти, Може, підкажуть квіти? Мовчки гадаю – що буде, Сидячи біля дверей, та Десь обізветься флейта, Серце від сну розбудить. Радість наповнить груди. Плаче весела флейта, Сам я не знаю, що буде.
|