|
Голубінь заметалась дібров, Зникли далечі рідного краю. Вперше я заспівав про любов, Вперше всяких скандалів зрікаюсь. Був я весь – як занедбаний сад, Мав жагу до жінок і до зілля. Скільки завдано юності втрат, Розподобались танці й похмілля. Ось тепер випивати б мені Вир очей твоїх золото-карий, Так щоб з іншими й уві сні Ти собі не шукала пари. Вся ти ніжна – і врода і стан; Тільки б знала ти серцем упертим, Як впокорюється хуліган, Як закохується – до смерті. Я навіки забув би шинки, Не писав би і віршів, як досі, Доторкатися б тільки руки Та волосся, що схоже на осінь. За тобою б навіки пішов По своєму й чужому краю. Вперше я заспівав про любов, Вперше всяких скандалів зрікаюсь.
|