|
Гори, зоря моя, не падай, Холодним променем світи, Бо на кладовищі розради Живому серцю не знайти. Ти світиш серпнем і житами Понад просторами полів, Бриниш ридальними піснями Невідлетілих журавлів. Вдивляючись у небокраї, Десь, за переліском близьким, Я чую, хтось пісень співає Про отчий край і отчий дім. Прощальне золото осіннє Зліта з березових гілок, За всіх, кого любив і кинув Мов сльози, падає в пісок. Я знаю, знаю. Незабаром Без нічиєї в тім вини Під траурним низьким парканом Лягти судилося мені. Погасне полум’я ласкаве, Зотліє серце на віки, Поставлять друзі сірий камінь З веселим віршем в два рядки. В передчутті близької тризни Скажу про себе я отак: Любив він землю і вітчизну, Немов шинок гіркий пияк.
|