|
Ізнов біжу на рейс «Москва – Одеса»... (Ні, не помилка! Я не неотеса! Зупинку робить в Харкові пілот...) Багаж без переважка, загвинчена баклажка, й коли везе – везе́ «Аерофлот». Нівроку нам! Я сплюнув за плече – і тут сусід обуривсь гаряче: «Ти, дурню, заплював мені дублянку!» Але – завжди́ за мир я, й кажу: «Так це ж – повір’я!» А він – все кляв мене безперестанку. Звісно, в когось тут стався би стрес, але я – був спокійний, мов слон... Враз – об’ява: «Скасовано рейс!» Мабуть, збувся якийсь той прокльон. Дарма сусіді шкодив я дублянку (ще й матюкнув тихенько наостанку), – він спересердя теж тепер плює: зіпсована погода – усім моральна шкода, а перевізник – сам гальмом стає! Та гірш, ніж в нас, – отам, «за рубежем»: проблеми із пропалим багажем, лінчують негрів, переважок – платний, ще й пасажирам стреси вчиняють стюардеси: торочать про приводнення нештатне. Там затримка на десять хвилин – це скандал уже: сором, мовляв! Тож несуть тобі віскі та джин, щоб ти в пельку залив – та мовчав. Я ж сам там був, і навіть став заручник! Один шахід – хоч зараз у підручник – з кишені витяг бомбу чималу́, й волає, бідолаха: «Помщуся я за шаха!» (А може – за якусь аятолу). До громадянства теж потрібен хист: коли уздрів мій паспорт терорист – мене у бізнес-клас пристроїв даром й підносив без угаву свою арабську каву, а сам чомусь харчивсь моїм кав’яром. Я йому: «Не видрючуйся тут! Що за шах?!» – і зірвався на мат. Ну, а він: «Я міняю маршрут – і до вас, як ідейний ваш брат!» А я не міг збагнути, – як спросоння: ми ж майже прилетіли в закордоння, «Посадка» вже горіло на табло! Так ні: у бік зворотний якийсь ішак зальотний нас повезе... Оце – не повезло! Тоді кажу: «Не можу я, на жаль, – відвідати повинен Пляс Пігаль! Затям собі, скажений ти хлопчино: без цього – не вернуся! Туди дружина Дуся веліла завітати неодмінно!» А якщо б я погодився з ним – що́ б я був за радянський турист?!. І сидів із обличчям дурним та безсило сичав терорист.
|