|
Я жадав тебе – аж їв заздрими очима, з нетерплячки майже млів, прагнув невситимо... Я тебе чикрижив, рвав, сікти намагався, шматував тебе, рубав, і... мій ніж ламався. Хоч і знав, гарнісінька: марно ніж ламаю; хоч і знав: дурнісінько я тебе жадаю; хоч і знав: незборна ти, хоч формально – їжа; і хоча – рекордна ти, не така вже й свіжа. ...«Геть!» – скажу по-свійському й відбивній цій з кісткою, й куховарству свинському – вкупі з рекордисткою!
|