|
Переморгуються радо учні, наче змовники: завтра – крос, спартакіада! Йдем у парк Сокольники! Завтра вранці, в дев’ять тридцять – крос зимовий завихриться! Хай – пурга, буран, мороз, – завтра буде лижний крос! ...Без об’яви й перепросу, хутче темпу звичного – Вітька готував до кросу Ваню Диховичного. Вітька, чисто на престижі, виміг у фізорга лижі, вранці рівно в сім вставав й друга ревно тренував. Та коли дізналась мама про спортивні задуми – сталася у хаті драма з плачними тирадами: «По снігах – три кілометри? Не врятують жодні светри! А якщо впаде на сніг?..» Вані тато допоміг. Він сказав: «На що це схоже? Не влаштовуй драму тут! Може, всіх він переможе і одержить грамоту. Всі – на крос, а він – до їжі? Молодець, що став на лижі! І, до речі, на війні лижники були в ціні». Тільки мама – майже рюма, перейнята бідканням: «Ваня це не сам надумав, а під впливом Вітькиним! Він за місяць за останній став худий і невпізнанний! То від вчення був невроз, й раптом – цей злощасний крос...»
|