|
«Вже будильника он трель! Вилізаймо із постель! Не чекатиме нікого міжпланетний корабель! Все готово: два лимони, довгий шнур від телефону, компас, хліба скільки треба, сірники і карта неба». Ваня зліз униз з балкона і спокійно доповів: «Взяв я ліску із нейлону, витривалу на розрив; на трапунок аварійний – йод та бинтовий рулон; й чорну каву традиціну, – щоб не впасти нам у сон». Тільки Вітька – не маруда, рішення прийняв – і квит: «Ні, аварій в нас не буде, зайве не берем в політ! І таке ще тобі зауваження: брати каву в батьків – ой, небажано! А при старті кожний грам вдесятеро стане нам, – це ж бо наслідок перевантаження!» «Ну, за справу; не зівай! Що ти тягнеш? Відчиняй!..» Потихеньку розчинили дідусів старий сарай. Плани звірені раз сорок: третє березня, вівторок, п’ять п’ятнадцять – термін старту, зволікати більш не варто. Після пуску, як відомо, двигуни почнуть ревти й тіло стане надвагоме, – треба це перенести. Вітька перший в люк залазив, демонструючи снагу: вчора він не їв ні разу, – зайву зменшував вагу. Ну а Ваня Диховичний – в люку мало не застряв, й декілька порад практичних Вітька стиха другу дав... Вони горді сміливостю власною, й навіть дрож видається тут вчасною; Вітька бортжурнал узяв і ретельно записав: «Екіпаж – у бадьорому настрою!» Бак заправлений пальним... Десять... Дев’ять... Вісім... Сім... Переведені системи всі у стартовий режим. Запалились речовини, задрижали в домі стіни, штатні запуску ознаки, – аж загавкали собаки. Мало з місця дім не здвинувсь, грім шибками шварконув; Вітькин дід – і той прокинувсь, хоч і глухуватий був. Тато Вані спав прекрасно, й раптом – гуркіт в сон вліза! Що таке: на небі ясно, а здається, що – гроза. «Мабуть, тут кербуда треба, – хай врятовує житло!..» Весь квартал дивився в небо, тільки – пусто там було. Ванін тато дошукував сутності, але мама – взірець чадолюбності, зразу – глип: а Ваня де?.. Тут і Вітькин дід іде, каже, Вітька – також у відсутності! І такий почався рух й навантаження для вух – Вітькин дід від причитання мало зовсім не оглух. ...А тим часом їхні діти вже дістались до орбіти; пронизавши атмосферу, вийшли курсом на Венеру. Мріяли: коли удасться привенеритись на ній – буде більше, ніж у казці, явищ, див, пригод, подій! От хоча б: кортіло Вані встановити прецедент, – щоб місцеві венеряни видали йому в презент апарат такий – мобільний, невеличкий та легкий, – щоб читати міг він вільно текст на мові будь-якій! А за це він, як в справжнім лекторії, розповість їм про сад в Євпаторії, як поліз туди крізь тин – й раптом вдарив хтось у дзвін... й такі інші кумедні історії. Вітька, хоч кермо тримав, теж спокуси не здолав, – щільно сплющівши повіки, щось своє він уявляв: ось вони м’яку посадку довершили, все в порядку, і везуть їх до готелю на літаючім тарелю; враз – вмикаються екрани: поблизу – якийсь аврал! І начальник-венерянин Віктору дає штурвал. Вітька – кермовий умілий, визнаний пілот ракет; і умить він потерпілих доставляє в лазарет. І отримує він потім – за здолання перепон – вело-мото-кіно-фото- відео-магнітофон. Ну, а потім – повернення планове, від землян всіх – салют капітанові!.. Знов на Землю прилетять – і тоді вже їх простять й Вітькин дід, й батько-мати Іванові. ...Але що за стукіт злий? Зовні, й наче вперебій... Треба мрійникам в кабіні відірватися від мрій. Невже квапились щосили, і тому – вже долетіли? Чи зблукали – й випадково прикометились раптово? «Де тут в нас частини світу?..» «Спрацював чи ні захва́т?» «Обрахуй ізнов орбіту на шкалі координат!» «Що ж це так іззовні б’ється?» «Трохи світло пригаси...» «Слухай, я уже, здається, чув колись ці голоси!» Що вирішує штат експедиції? Що підказує їм інтуїція?.. Відчинилися на стук – і побачили крізь люк всіх жильців та сержанта міліції. Той сказав: «Який скандал! Недаремно був сигнал: в п’ять п’ятнадцять двоє хлопців розбудили весь квартал!» Їх соромили сусіди: що, мовляв, за непосиди! Ванін тато вибачався, Вітькин дід – той не з’являвся... Вітька мучивсь: де заїло? Що було зробити слід, щоб ракета полетіла?.. Тут примчавсь сердитий дід. Як за Вітьку він узявся! Як не соромно, мовляв: «Коли ти летіти взявся – так летіти вже і мав! Звідки цей провал космічний, в чому наловив ти ґав?..» Тільки Ваня Диховичний знав причину... Та – мовчав. Але потім, при пошуку тріщини, Вітька був про причину сповіщений: Ваня зразу не сказав, що в ракету книжку взяв, от і стала вага перевищена. І пішов тут спір у них, чи тяжкий це Вані гріх: він узяв «Трьох мушкетерів», – відірватися не міг... «Ти, Вітько́, хоча б у ліжку почитав би сам цю книжку!» Й Вітька, тільки повечеряв – розгорнув «Трьох мушкетерів»... Й дуже Вітька уподобав д’артаньянівський девіз, й визнав: небезглузда спроба, гідну книжку Ваня віз! Й друзі, збуджені дошмиги, сіли составляти звіт: що́ поправити, щоб книги брати у новий політ. З’ясувалися деталі: будуть інші двигуни – і тоді в космічні далі зможуть рушити вони! Хай при здійсненні плану сміливого не упустять нічого важливого; ми їм зичимо удач, виконання всіх задач і повернення потім щасливого!
|