|
Друзі торкнули кувалду важку, рашпіля смугу бугристу... Й раптом помітили в дальнім кутку чорну велику каністру. Зразу згадали про дідів наказ, категоричну умову... Видно, каністра і містить якраз дідову фарбу казкову! Ні, не утриматись тут все одно, – надто принаджують тайни! Що заборонено – саме воно найцікавіше звичайно... Віко каністри відкрилось помалу; крапнули трохи на пасмугу скла, – фарба на хвильку блакитною стала, жовтим й червоним на землю стекла! Вгледівши цю небувалу красу, хлопці застигли; й потому дружно домовились, щоб завчасу не прохопитись нікому. Звідки взялося це диво із див, Вітька повідав не зразу; Ваня присягся, і Вітька відкрив дідову давню образу. ...Дідові – відгук прислали якось: «Витвір цей ваш – нецікавий!» Десь у інстанціях вирішив хтось: все це – дитячі забави. Задум назвали шкідливим й нечинним: вся ця алхімія – для неотес! Синє повинно лишатися синім, жовте – жовтеньким, й не треба чудес!.. Радили люди: отам чи отам спробуй звернутися чемно... Тільки тут дід вже затявся і сам: «Видно, трудивсь я даремно...» Що він сказав би, почувши хлоп’ят? Ваня все вирішив хутко: «Ми пофарбуємо наш апарат дідовим творчим здобутком! Й лист у газети напишем мигцем, – щирої правди заради! До “Піонерської правди” пошлем, й до “Комсомольської правди”! Як, мовляв, так, – геніального діда гнобить недбалий якийсь бюрократ! Дід виняткову продукцію видав, – он, подивіться на наш апарат!..» Ваня сказав: «Достобіса балак! Надто у тебе все лунко... Краще – візьми умости на верстак креслення та розрахунки». Й ось вже захоплено наші творці риси наносять на ватман... Потім утіляться креслення ці в перший міжзоряний флагман! Люди, відзначте собі цей момент: в цьому старому сараю розпочинається експеримент – й стежка у далеч безкраю! * * *Ну а допоки, примітливий змалку – Вітька Івану сказав: «Не зівай!..» І з будівництва – бетономішалку хлопці насилу вкотили в сарай. Не уявіть, що вони – крадії чи бешкетують без діла: як будівництво скінчилось – її муляри так і лишили. Звалене там будівельне сміття, цегла, потрощена дрібно... Й нате: бетономішалка ота хлопцям для чогось потрібна. Ваня сказав: «Її взявши відтіль, добру зробили ми справу, бо заважав пожильцям цей утиль й нашому домоуправу!» Лозунг на школі ви, певне, читали: «Металобрухт, піонере, збирай!» Й Вітька із Ванею тиждень тягали труби від водопроводу – в сарай. Вітька їм місце знаходив ураз, й Ваня – завжди наготові; й майже два тижні носив цілий клас Їм сірники побутові. Вітька голівки у них віддирав, й склав їх до скриньки ретельно; він її черепом декорував з написом: «Дуже смертельно!» Бачили всі, тільки жоден не знав, що там затіяли хлопці: щось розробляють, – чи то пароплав, чи паровоз у розробці... Боб-голубар із сусіднього двору (Вітька у контрах з ним часто бував) сів на паркані, цікавістю хворий, лускав насіння та спостерігав. Тільки – не видно, хоч стеж, хоч не стеж, й маявся він безпорадно: чи не ганятимуть голубів теж? Дуже було б це досадно! В Борьки вся слава – що в їхніх домах голубарів більш немає; а відбери це у нього – і крах, авторитет полиняє. От і послав він Володьку Сайка з братом та Жиліну Свєтку: чи не задумано голубника, – мали розвідати метко. Ввечері, тільки-но темрява згусла, трійця паркан подолала... В цю мить Жиліна Свєтка (ще та боягузка) скрикнула раптом: «Ой, щось там горить!» Ні, не завмерли вони, – навпаки, порозлітались, як пір’я; Борьчині вірні так звані дружки – не оправдали довір’я... (Звісно, тривога фальшива була, марно злякались знестями, – просто це фарба на пасмузі скла грала всіма кольорами.) Борька тоді спохмурніло сказав: «Щось підозріле там креслять! Скажем дорослим: підпалять, мовляв, дім вісімнадцять дріб десять!» Батько Бориса байкам не повірив; він в поліклініці фельдшером був, – температуру у Борьки поміряв й потім на тиждень у хаті замкнув... В хлопців тим часом – проблема з вікном, вихід шукають зі скрути: як на усіх кораблях загалом, круглим воно має бути! Ваня уже пів-Москви обійшов, вулиці ближні та дальні... Й раптом – вікно на вокзалі знайшов, – у чоловічій вбиральні! Взяти його неможливо... Однак Ваня – таки комбінатор: вранці в сараї вже ліг на верстак шуканий ілюмінатор. Всі перебірки в бетономішалку впаяні міцно, старанно, навік; втягнуто вже аварійну мигалку й крісла-шезлонги в командний відсік. (Ця залізяка – на погляд будь-чий шкодить, можливо, сюжету; та Вітька й Ваня в уяві своїй з неї зробили ракету!) В отвір, куди заливали, було, суміш щебінки з цементом, – кругле вікно саме враз підійшло, стало воно елементом. Східці стрем’янки до люків ведуть, й зроблена приладна дошка: дев’ять будильників разом гудуть й фосфором світяться трошки. Вже перевірений кожний ланцюг, кожна дрібниця істотна; й навіть замки від віконних фрамуг вкручені в люки добротно. Труби насподі – це сопла ракетні, паливо – із сірникових голів; іспити вже відбулися макетні, – Вітька півста сірників попалив... Правда, нараз ледь не луснув весь план, ще не досягши орбіти: Вітька зібравсь зореліт-космоплан сірою фарбою крити! «Це – щоб не видно ракету було, захід безпеки так званий: раптом зустрінуться нам, як на зло, інопланетні буяни...» Й ставсь у конструкторських лавах скандал, сварка страшного масштабу, – Ваня пішов у атаку учвал, в січу – за дідову фарбу: «Що про нас скажуть оті венеряни, тільки-но ступимо ми з корабля? “Сірість, мабуть, – у вас всюди, земляни; певне, сіренька така – вся Земля...” А от якщо застосуємо ми винахід діда яскравий – поголос піде про це між людьми, й дід твій отримає слави!» Вітьку цей довід відразу скорив, й зайві подальші промови! Діда свого він, звичайно, любив, – дід був і справді чудовий. Ну, то – за справу!.. І ось – результат, в захваті Вітька та Ваня: наче веселка, блищить апарат, наче від сонця вітання!.. Навіть рішили найважче питання, – як їм для старту відсунути дах: кран будівельний надибав десь Ваня і до сараю на тижні притяг. Й ще в них одна з недокінчених справ: Ваня якось – на припоні звідкись щенятко привів, і сказав: «Буде у нас у загоні! Щоб не попасти в польоті у скрут, протистояти сюрпризам – вивчити треба, як житиме тут справжній живий організм!» Та організм все крутився чогось, – шустрий такий «номер третій», що йому м’ясо давати прийшлось, щоб залишавсь у ракеті. І отепер, перед самим відльотом, мало в програмі не викликав зрив: місію виконав він, але потім вийти з ракети ніяк не хотів. Ваня і кликав свого протеже, і спокушав ковбасою... Вітька був майже готовий уже взяти щеня із собою. Ваня не згоден: «Хоч песик цей нам стреси космічні знімає, ризикувати собачим життям зовсім в нас права немає!» Так що – вручили на час двірнику пса-неофіта орбіти, перепросившись у пса нашвидку... Завтра уранці – летіти!
|