|
Я помру, звісно, – всі ми колись і завжди помираєм. На дурняк ще поїжджу, доки в спину ударять ножем, – Всіх убитих жаліють, відспівують, балують раєм. Не скажу за живих, а небіжчиків ми бережем. В грязь ударюсь обличчям, і схилюся красиво набік, І душа полетить вже на крадених шкапах в галоп. Ось і справи з кінцем, – в райських кущах спробую яблук. Звернусь до Апостола – щоб на землю пустив, остолоп. Цур мене! То мара, чи карга виглядає з болота? Пустир без життя, суцільне ніщо – без прав, без країв, Серед цього «нічого» якісь металеві ворота, Та етап-богатир – тисяч п’ять – на колінах сидів. Заірже корінний, – я скажу йому ласкаве слово, І реп’ях заберу із волосся, заплету йому гриву. А Апостол Петро, придивлявся чомусь до засуву, Не зумів відчинити, заховавши вериги. Цей великий етап не промовив плачу ані стону, На карачки, одначе, з занімілих колін пересів. Он – собачі сліди. Та не рай же це зовсім, а зона! Все вернулось на круг, і Розп’ятий над ним же висів. Ми дивились на це – дійсно, зона всім зонам! Хлібний дух із воріт – так вірніше, ніж руки в’язати. Я поки що вцілів, але наковтався озону, Красоти повен рот, але чути самі лише мати. Засукав рукава, промайнули дві тіні зелені. Чую викрик: «Бий в рейку!» Махнули крилами бичі. Там малина, братва, – нас зустрінуть малинові дзвони! Ні, це дзвонять ключі – це до нас добирали ключі. На ослоні я здох, у бабусь на руках захудалих, Не прижатий до Діви синочок, а холоп до стіни. В дивних райських садах не злічити морожених яблук, Але їх охоронці стріляють, не промах вони. Херувими кружляють, і ангел викрикує слово! Хай пробачить Христос – я зриваю плоди льодяні. Як я пострілу радий – на Землю дістануся знову, Всім я яблук приніс, своїм тілом зігрівши плоди. Я повторно помру – якщо треба, ми всі помираєм. Все вдалось, Боже мій, я не сам – куля в серці уже. Повелось так у світі – всіх застрелених балують раєм. Ну, а звідти Землею – береженого Бог береже. В грязь ударюсь обличчям, і схилюся красиво набік. Коні просять вівса, але час, вже зозуля кувала. Уздовж урвища, з пугою, над прірвою, пазуху яблук Я принесу тобі – ти мене навіть з раю чекала.
|