|
Прожив я цілий день у світі потойбічнім Й спитав бадьоро рано десь: – Кому смерть вічна? – Похмура відповідь була: – Все – дур для неба. Кого ховаємо? Таких нема... – Й не треба! Не стану двічі я просить, манить провалом. Там випити і закусить – всього навалом. А я занудьгував, хоч звідти лиш годину. Ось де справжнісінький провал – ну просто диво! Я – перекотиполе, але побожився – Що повернусь, отож, нічого, що зажився. То ж знову пропоную вам, доки не пізно: Чим вас до біса тягне? Ви праві, звісно? Де кров із вени – мов ріка, а не водиця. У кого ж кров як рідина, – той не годиться. Там гроші не потрібні нам, хоч вік поститись! Там праведній душі нема чим тяготитись. Там вхід закрито всім живущим, чому знаєм. Терпець урвався, питаю: – Кого ж ховаєм? – Туди поклич, де благодать віщує право... Ніхто не хоче помирати, – його справа. А ставлення до всіх, до мене – мов до пройди. Який в житті – такий на сцені – хтось не згоден? Все одно, що побринькаєм спектакль – пограєм. Адже нікого ще не з’їли, а – сховаєм! Отож чому усі неначе в рот води набрали? Зустрінуться всі там, кого тоді забрали. Там той – на грудях бляха – тихий та лукавий. Таких, як він, хоч став гати... Кого ховаєм? Хто задається – в лак його, щоб хрін відпарив! Там той...із люлькою...як звуть, забув! От пам’ять!.. Скажи-но, добрий чоловік, я, може, сплутав? Яке століття нині? І яка смута? Я, взагалі-то, костромський, а мати – з Криму... Якщо у вас якийсь там бунт – тоді я мимо! А якщо ні, тоді лише всього два слова: У нас на траур заборона? Чесне слово! А там порядок – перший клас, суворо – ряд у ряд. І покарання всім одразу – вигнати назад. Кордонів не злічити в нас, йди – не спиняєм! Може, є євреї серед вас? Кого ж ховаєм? В двадцятому столітті я. Навіщо плутні. Мені потрібен номер двадцять два! – Лаврентій сплутав!
|